0

Вікторія

Романтичне розмаїття зір та тонке сплетіння поглядів, мов гір.
Струменіють вектори душі і тіл, пламеніють вітри відчуттів.
Імпульси вирують, настрої бушують, дотики зникають, подих забирають.
У повітрі аромати, запах кави, хвої, квітки-м‘яти.
Пристрасть рвется, гнів і страх, чи на рівних ми правах?
Посмішки лукаві, а можливо і ласкаві, поцілунки малодушні та безтями неоружні.
І турботи ніжний птах ходить тут на всіх правах.
Серце б‘ється, струна рветься, почуття нестримно ллється.
Наші душі немов тайні, мілдемісти незвичайні.

В душі неначе вітер віє по Сахарі, а ти не оглядаєшся, крокуєш далі, туди де нас не буде більше знов.
І Шлейфом оксамитовим лунає мій тихий сум, який все в‘ється знов і знов.
Бо ж справжній жаль насправді не гучний
А За вікном вирує там безжалісна молочно-заварна зима.
В руках гаряча кава, в думках крихкі слова.
Не знаю я, як буде далі там, можливо, скоро і в моїй душі настане Шантарам.