+1

RikPa

Чи вмієш так любити?
Так щиро й так завзято
Та так, що навіки?

Чи вмієш так любити?
Безпорадно.
Забувши гордість,
Тихо слідом йти.

І не задіти білої троянди –
Лише поцілувати колючки.
І не задіти жодної веснянки
На, вкритому мурашками, плечі.
Шукати вперто в темряві весняній
Від серця неприступного ключі.

Чи вмієш так любити?
Ненавмисне.
Прожити нею місяці і дні.
І після неминучої відмови
Лише сильніше зжати кулаки.

Чи вмієш так любити?
Словом й ділом,
Душею й тілом,
Віддаючи всього себе.
І щоб спитавши: «Як тобі живеться?»,
Почути: «Невистача лише тебе».

Забудь слова.
Вони нам не потрібні.
Ти все прекрасно знаєш сам.
Чи ще зустрінемось?
Можливо.
Чи будеш сам, а чи не сам?

Забудь мене.
Чи, може, вже забута?
Чи десь захована в непроханому сні?
У темному примарному світанку
Наприкінці невдалої весни.

Забудь усе, що було і не було.
Забудь, якщо забути ще щось є.
Та вся проблема в тому, що забути
Ніколи не судилося мені.