Попіл булого почуття

Попіл булого почуття
  1. Попіл булого почуття, Затиснутий в моїй долоні, Жбурнув холодний вітер В лице уламки льоду-скла, Мряка.Рвонула серце Страху кістлявая рука, В моїй душі вона-Зима. Раптово закружляли сідого Снігу хлоп"я й липли Й уплітались в русявеє волосся, Душі ридання вітру свист Глушив.Як так?За що?Навіщо? І у повітрі носився Останній сухий лист. Змерзла.Зупинилась. Як довго йшла я в нікуди! Я озирнулась,Ніби спала Ні день,ні рік,ні два,а вік. Все й досі сонце світить, Пливуть у небі хмари, І обвиває плечі теплий вітерець. Попіл булого почуття Злетів з долоні Відображає сонце знов ріка, Зелене листя заграє до вітру. Вичерпана чаша зимняя до дна, Іншому,новому я відкриваюсь почуттю, В моїй душі знову-Весна.
19:10
76

Комментарии

Нет комментариев. Ваш будет первым!
|