Кидаю в сни зітхань шматочки льоду

Кидаю в сни зітхань шматочки льоду

Спекотність, мов німа нечиста сила, навіщо з пекла шкіришся на нас?

На сонці пожовтіли білі крила, вуста шепочуть небу: - Ще не час

Палаючим вітрам куйовдить мрії і роздягати душу кожну мить...

Бо знаю - дух кохання не старіє, цей дар Життя в віках не загубить!

Ось літо поглинає прохолоду, як гусінь ненажерлива, товста...

Кидаю в сни зітхань шматочки льоду, рахую равликів непроханих до ста.

Пір"їнкою кружляю безтурботно - розніжена і гола, ще й п"янка.

Від дотику бажань стає лоскотно, грайлива ніч - цикадами дзвінка.

Спекотність сповідань - чоло спітніле. Десь ллють дощі із пахощами цнот...

Квітуча зваба від жаги сп"яніла - в розарії вподобала фагот.

Примарою світила тінь кульгала в думках давно знесилених епох,

Знов серце меланхолія спіткала - трамвай кохання човгає в депо...


22/06/2019

18:50
35

Комментарии

Нет комментариев. Ваш будет первым!
|